008

Акварелі Миколи Кричевського

У старовинному, більш як двохсотлітньому будинку під номером 36 по вулиці Верней, поблизу Лувра, мешкав майстер акварелі, представник відомого мистецького роду, художник Микола Кричевський.

002

До цього невеличкого, але типового паризького помешкання він переїхав на початку 1950-х років, хоча французька столиця стала для нього рідною ще з 1929-го. Отримавши ґрунтовну мистецьку освіту в майстерні свого батька Василя Григоровича Кричевського у Києві, Микола активно почав працювати в театрі М. Садовського, виконував декорації до його вистав. Разом із його трупою у 1923 році він приїхав до Праги. Там вступив до художньо-промислової школи й на довгих шість років пов’язав своє життя з цим європейським містом. Проте свій справжній художній талант Кричевський зумів розкрити лише в Парижі.

Попри гамірний і швидкий темп великого міста він вів досить скромний спосіб життя й повністю віддавався улюбленій справі – живопису. Майже щодня художник прямував вузькими брущатими вуличками до Сени. Там ставив мольберт, розкладав пензлі та фарби – і починав творити. Віртуозно володіючи кольором, Кричевський зумів розробити власну техніку, оволодіти якою було непросто. Поєднання акварелі та підводки тушшю вимагали від митця швидкості, точності та неабиякої професійності виконання. Щоправда писав він і олійними фарбами, але саме акварель була його улюбленою технікою, а набережна Сени – улюбленим місцем для етюдів.

 

 

Існують десятки варіацій таких пейзажів, кожен із яких чимось різниться: вони написані Кричевським навесні чи восени, зранку чи ввечері тощо. Але всі ці роботи об’єднує висвітлена кольорова палітра, легкість і невимушеність, відчуття прозорості води й повітряності. І хоча свого часу це не було новаторством у мистецькій сфері, проте це був високий показник досконалого володіння технікою акварелі.

Секрет створення пейзажів крився у ставленні художника до самого процесу написання. Так, за спогадами його племінниці, теж художниці Катерини Кричевської-Росандич, він, йдучи на етюди, завжди одягав костюм і білу сорочку з краваткою (незважаючи на літню спеку) й ніколи не бруднився фарбою. Майстер був цілковито відданий творчості, писав картини і робив начерки постійно, де б не був: на березі Сени чи за столиком місцевого кафе.

Спочатку жити в Парижі йому було скрутно: як художник Микола Кричевський ще був невідомим, а його роботи майже не купувалися. Починав із копіювання творів у Луврі, а згодом познайомився з власником місцевої галереї «Зак» Володимиром Райкісом, який виявився теж емігрантом (одеситом). Він одним із перших розгледів талант митця та почав влаштовувати його виставки у своїй галереї.

Ще одним паризьким другом Миколи Кричевського був письменник-драматург Шарль де Шапюї, до п’єс якого художник виконував декорації, а також був хрещеним батьком обох його синів. Шарль часто запрошував митця до знаменитого французького готелю «Ріц» (зараз «Ritz Paris») на філіжанку кави. Саме там можна було побачити відомих парижан, перших осіб держави. А ще Кричевський любив їздити до Понтуазу, передмістя Парижа, де мешкав його приятель Ляшевр. Будучи сенатором і власником газети, він також захоплювався мистецтвом. Стіни його помешкання прикрашали картини, в тому числі й авторства родини Кричевських (придбані Ляшевром у Миколи). Дружба та підтримка саме таких людей була вкрай важливою для художника, який ніколи не мав родини.

У роки Другої світової війни митець як громадянин Франції (на той час він уже змінив громадянство) пішов добровольцем до війська. Зокрема, збереглося фото, де він стоїть на польовій кухні. Після війни Кричевський отримав орден Почесного легіону, чим дуже пишався, і одразу ж повернувся до активної творчої діяльності.

Починаючи з 1949 року, Микола Кричевський двічі на рік – у травні та вересні – відвідував Венецію, своє улюблене європейське місто, звісно ж після Парижа. Зупинявся у невеличкому готелі «Універсо» (зараз Hotel Universo Nord), власниками якого були його друзі – сеньйор і сеньйора Ді Лернії.

Венеція приваблювала художника своєю старовинною архітектурою, каналами та гондолами, а також мистецькими творами, що траплялися на кожному кроці. У будні ходив на етюди, а у вихідні – до музеїв і галерей.

Восени 1954 року митець презентував у паризькій галереї «Зак» свої акварельні пейзажі. Це була одна з перших персональних виставок, де він представляв власні роботи, створені під час чергової подорожі до Венеції. Експозиція тривала майже весь жовтень, а роботи Кричевського отримали схвальні відгуки критиків: «Венеційські акварелі Миколи Кричевського можуть бути чудовими ілюстраціями до видання про Місто Дожів» (Chabanon «Lepeintre» nov. 15, 1954). «Кричевський – майстер венеційських горизонтів… Його акварелі мають прозорість та делікатність палаців, що з’являються з води, поверхнею якої пливуть дерев’яні гондоли» («L`information» nov. 1954).

Із 1955 року художник регулярно подорожував до США, адже там мешкали його рідні, зокрема, брат Василь Кричевський (молодший) із дружиною Оленою та донькою Катериною (в Каліфорнії) та сестра по матері Марія Кобахідзе зі своїм чоловіком Ґіві (у Нью-Йорку).

Плив він на інший континент кораблем «Ліберте», де мав чимало друзів серед екіпажу, адже частенько їздив із Франції до Америки. Навіть готував для пасажирів справжній український борщ, а коли його представляли як автора страви, завжди розкланювався: куховарство було ще одним його талантом і водночас хобі.

У США М. Кричевський займався творчістю, спілкувався з родиною, а також вчив живопису свою племінницю Катрусю, яка захоплювалася акварелями дядька і приїздила до нього в Париж на етюди. До слова, художник був гарним учителем, завжди давав влучні поради, проте скупився на похвалу. За спогадами Катерини Кричевської-Росандич, лише одного разу їй вдалося почути від дядька слова «хм, непогано», але саме за ними крилася найвища оцінка.

В Америці його зачарували хмарочоси, адже таких величезних споруд не зустрінеш у старовинних кварталах Парижа чи на вузеньких вуличках Венеції.  У Нью-Йорку художник випадково познайомився з директором знаменитого Empire State Building, який дав йому унікальну можливість – писати велике місто з вікон свого кабінету на одному з горішніх поверхів .Тож Миколі пощастило не тільки побачити, а й зобразити Нью-Йорк із висоти пташиного польоту.

Проте як би добре не було в Америці чи Венеції, художник завжди повертався до рідного йому Парижа. Приїхати в Україну з очевидних причин він ніколи не міг, хоча постійно листувався зі своєю матір’ю, Варварою Іллівною, яка жила в Києві. Він надсилав їй свої роботи, а ще – гроші, які часто ставали у нагоді в тодішні непрості часи.

Із роками М. Кричевський став знаним художником, одним із кращих французьких акварелістів. Його роботи, написані в постімпресіоністичному стилі, експонувалися на «Осінніх салонах» у Парижі, а також на численних виставках у Франції, Німеччині, Італії, США та інших країнах світу.

У 1962 році у Джорджтаунському університеті (Вашингтон, США) було влаштовано одну з перших посмертних виставок Миколи Кричевського. Експозиція стала ретроспективою його творчості: демонструвалися картини, створені художником у період із 1928 по 1961 рік. Критики й надалі високо оцінювали спадщину митця: «Майстерно виконані роботи Миколи Кричевського легко зрозуміти глядачеві… Кричевський вивів техніку акварелі на новий рівень, адже володів нею так віртуозно…» (Peter Andrusiw, «America», Philadelphia, February 9, 1965). «Архітектура, люди, венеційські канали та бульвари Парижа, баржі на спокійній і тихій поверхні води… Усе це прославлено в роботах Миколи Кричевського» (Leonid Poltava-Poet, Washington, sept. 10, 1966).

Микола Кричевський залишив величезну мистецьку спадщину. Зараз його картини зберігаються в музеях та приватних колекціях Франції, США, України, а кілька робіт, зокрема, входять до однієї з кращих художніх збірок світу – Лувра. Чудова колекція акварелей представлена й у Києві, в Музеї української діаспори.

Дуже хотілося б, аби художника Миколу Кричевського знали не тільки в Європі, а й на його батьківщині, адже про своє українське коріння митець не забував ніколи: «Микола Кричевський завжди говорив про себе як про французького художника, але з ремаркою про те, що народився в Україні. Саме так він був сприйнятий французькими критиками» (V. Pavlovsky «Swoboda», NewYork, sept. 30, 1966).

Про автора

lexina@prassmarket.com.ua

Останні публікації

Submit a Review

Показати ім'я

Email

Заголовок

Повідомлення

Theme Settings